Майстер-клас «Осінні котики»

Казки про котів -улюбленців багатьох дітей,  завжди привертають увагу наших читачів. А виготовлення осіннього котика для матусі ще більше насичує бібліотечний захід,особливо в 2-му класі. 

 

Книжкова виставка» В світ пригод разом з тваринами»

 

Вручення грамоти від Департаменту освіти м. Одеси

Дуже приємно отримувати нагороду  за таку важку і одночасну захоплюючу роботу шкільного бібліотекаря!

 

Книжкова виставка»Майстриня драматичної повісті»

 Книжкова виставка до 155 ліття від дня народження Ольги Кобилянської, української письменниці

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї службовця.  У 1873 -1877 рр. вчилася в початковій чотирикласній німецькій школі. Не маючи можливості вчитися далі, подальшу освічу вона здобувала самотужки. З 1889 до 1891 жила в с. Димка.  Пізніше вона разом з родиною переїхала на постійне життя до Чернівців, брала активну участь у жіночому русі, 1894 року виступила одним з організаторів «Товариства руських жінок на Буковині» Важливою подією в житі і О. Кобилянської було знайомство із Софією Окуневською, однією з найосвіченіших жінок тодішньої Галичини. Саме вона переконала письменницю писати українською мовою і познайомила її з українською письменницею Наталею Кобринською, яка пропагувала жіночий рух у Галичині. Захопившись феміністичними ідеями, О.Кобилянська вперше в українській літературі порушує тему емансипації жінки. 

Формувалася естетична концепція людини і світу О. Кобилянської під впливом ідей німецького філософа Фрідріха Ніцше, який мав значний вплив на модерністів Європи.dovidka.biz.ua 1899 року О. Кобилянська побувала на Наддніпрянській Україні, відвідавши родину Косачів на Волині, Лисенків і Старицьких у Києві, могилу Шевченка у Каневі. Після Першої світової війни та румунської окупації Північної Буковини письменниці довелося жити в тяжких умовах зазнаючи переслідувань з боку румунської влади. 

З 1927 року в Україні було розпочато видання дев’ятитомного зібрання творів Кобилянської. Того ж року на відзначення 40-річчя літературної діяльності їй була призначена урядом пенсія, що дала письменниці можливість поліпшити матеріальний стан та придбати власний будинок, в якому письменниця прожила останні роки свого життя. Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 р. в Чернівцях. 

Літературну діяльність О. Кобилянська почала в середині 1880-х рр. творами німецькою мовою. Перший художній твір українською мовою повість «Людина», був надрукований 1895 р. у журналі «Зоря». Це була друга редакція написаною раніше німецькою мовою оповідання -“Вона вийшла заміж”».      

Пізніше з’явилися оповідання й повість «Він і Вона» (1895), “Царівна” (1896), “Що я любив» (1896 р.), «Аристократка» (1898), ін. позначені впливами поетики символізму, філософії надлюдини Ф. Ніцше та ідей жіночої емансипації Одним з найпоетичніших творів вважається лірично-романтична повість “В неділю рано зілля копала” (1909), написана за мотивами відомої народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». 

Протягом 1915-1923 рр. Кобилянська пише нитку новел на антивоєнні теми, серед яких можна виділити такі твори як «Лісова мати», «Юда», «Назустріч долі», «Сниться» ін. Помітним явищем в історії української прози став роман «Апостол черні» (1926 р ), у якому на широкому суспільно-історичному тлі О. Кобилянська порушила проблему інтелігенції та народу, із симпатією змалювавши образи представників духівництва.

 

«Миколай Носов»-захід в 2-му класі

 До дня народження Миколи Носова учні 2-го класа виготовили велику книгу-гармошку історій про героїв веселих книг і сконструювали Незнайку з кубиків Лего. «Пригоди Незнайка і його товаришів», «Незнайко в Сонячному міст», «Фантазери», «Щоденник Миколки Синицина»-книги , знайомі нам з дитинства досі цікавлять учнів, діти із задоволенням розповідають про улюблені пригоди  жителів Сонячного города і хлопців-фантазерів.

Книжкова виставка до дня народження М.Носова

«Веселі історії серьозної людини»- під такою назвою в бібліотеці організовано книжкову виставку до дня  народження відомого улюбленця дітвори, батька славнозвісної трилогії про Незнайка – Миколи Миколайовича Носова.

На ній представляються книги, які виховали не одне покоління хлопчиків і дівчаток, адже майже кожен знайомий з героями Носова: паливодами, непосидами,фантазерами, які завжди потрапляють у смішні й найнеймовірніші ситуації. А казковий Незнайко і його друзі-коротунчики із Квіткового міста стали улюбленими героями в усьому світі.

     Народився Микола Носов 10 листопада 1908 року в родині актора естради. Дитинство і юнацькі роки пройшли в Ірпені, на Київщині. Після закінчення школи працював чорноробом на бетонному заводі в Ірпені, на цегельному заводі в Бучі. Потім вступив до Київського художнього інституту, згодом  перевівся до Московського інституту кінематографії, звідки вийшов режисером-постановником мультиплікаційних, науково-популярних та навчальних фільмів.

     Помер Микола Носов у Москві 26 липня 1976 року. Його поховано на Кунцевському кладовищі.

 

Презентація книги «12 місяців « в 2-му класі

 Учні 2-го класу ознайомились з дивовижною книгою «Дванадцять місяців». Вона-цілий світ. Світ, де є місце народним прикметам, за якими жили ще наші бабусі, святам давнім та сучасним,прислів’ям,приказкам,лічилочкам, старовинним іграм-усім дрібничкам,що роблять мову яскравою, а життя цікавим. Не обійшлося і без творчості, діти виготовили цікаві книжки-трансформери  про пори року.

«Українські візерунки» в 2-му класі

 На бібліотечному майстер-класі «Українські візерунки» учні 2-го класа ознайомились  з візерунком, орнаментом вишитих рушників. Діти переконались, що вишитий рушник, виконаний власноруч, стає особливо цінною річчю. Великий класний рушник , зроблений дітьми з кольорового паперу прикрасив дошку, спільна робота завжди об’єднує !

Захід»Обережно-вогонь» в 7-му класі

 Про необхідність дотримання правил пожежної безпеки у громадських приміщеннях дізнались учні 7-го класу. А враховуючи,що урок проводил бібліотекар, то і не залишились поза увагою художні твори,розповідаю ще про вогонь. Це і історична «Боротьба за вогонь» — фантастичний роман франкомовного бельгійського письменника Жозефа Роні-старшого про доісторичні часи людства. Міфи Давньої Греції про Прометея і  «Вогник далеко в степу» г. Тютюнника .

Презентація книг про Голодомор в 11-му класі

В 11-му класі відбулась презентація видань, присвячених злочину проти українського народу в 1932-1933 роках. Життєві розповіді простих людей захоплюють трагізмом та вірою. «Марія»У. Самчук і «Расколотое небо» С. Талан  - саме ті книги,які допомогають підліткам краще розуміти страшні часи  Голодомору. 

Учні прослухали вірши сучасних українських поетів, які розповідають про ті трагічні події.

 Голодомор 

Я йшов малий дорогою пустою,

Гукав тихенько маму, озирався,

Мені крутило ніженьки від болю,

Долоньками від вітру прикривався.

Самотні круки низько пролітали,

Я бачив їхні очі ненаситні,

Вони на мене скоса поглядали

І щось кричали зовсім непривітно.

Мені так важко! Мамо, де ти, мила?

Де ж той хлібець свіженький і пахучий?

Так хочу я, щоб ти мене зігріла,

І щоб минув цей час, як сон страшнючий.

Чому все так змінилося, рідненька?

Чому нас тільки двоє залишилось?

Чому навколо все таке тихеньке?

Де люди? Мамо, ти ж не загубилась?

Я бачив, що матуся йшла цим полем,

Я знаю, що знайду її! Я знаю!

І вже не відпущу саму ніколи!

Вона десь поряд! Серцем відчуваю!

О милий Боже, я Тебе благаю -

Допоможи зустрітися із нею!

До неба свої ручки піднімаю.

Порадуй мене ласкою Твоєю!..

Казала мама, щоб чекав я вдома,

Просила не виходити із хати,

Казала, щоб не відчиняв нікому...

Хтось вибив двері - мусив я тікати.

Я мчав городом поміж бур'янами

І бачив дядька, що спішив за мною,

Я перебіг в кущі, що між ярами,

А дядько впав і щось кричав від болю.

Я не ставав, тікав аж до стежини,

Якою мама хліб пішла шукати,

Іду назустріч, страшно щохвилини.

Знайти би неньку! Все б їй розказати!

Втомився. Треба трішки відпочити.

А як засну? Як розминуся з нею?

Ні! Буду йти! І біль буду терпіти!

Зустрінуся з матусею своєю!

Вдивляюся у шлях такий далекий -

Мені здається, ніби постать бачу,

Напружувати очі так нелегко,

Боюся, що за мить впаду й заплачу.

А серце б'ється швидше - це ж матуся!

Іде повільно і в руках торбинка!

Щасливий! Богу дякую, хрещуся,

Я дочекався маму і хлібинку!

Біжу! Вона дивується, радіє,

Цілує і дає кусок скоринки,

Голівку мою гладить, ручки гріє,

Мені так добре - я ж іще дитинка.

Смакую вправно, сили набираюсь,

Розказую про втечу - мама плаче.

В село не можна. Місто нас чекає.

Ми зможемо! А як тепер інакше!..

І ти вкуси, матусю, хліба цього,

Бо так змарніла і така худенька,

А нас чекає довга ще дорога,

Поїж зі мною, ластівко рідненька!

Матуся усміхається і плаче,

Мене до себе ніжно пригортає,

Я чую її серденько гаряче.

Ми житимемо! Я це відчуваю!

Ховаємо в хустину кусень хліба

І молимося Богу в синє небо,

Щоб обминали нас, нужденних, біди,

Бо до весни нам дотягнути треба!

Прощаємося із селом безслівно.

Воно за чорним полем причаїлось,

Там рідні душі сплять усі спокійно...

Лиш я і мама в світі залишились.

За руки ми тримаємося міцно.

І наша сила голод переможе!

Сміється в небі сонечко привітно.

Бог милосердний! Він нам допоможе!

Автор - Ірина Мучичка

Голод – не тітка...

Голод – це лихо...

Голод вбиває повільно і тихо...

Ходить, загляне в кожнісіньку хату...

Бідні ці землі, що були багаті...

Бідне це небо, дивитись не хоче – 

В нього впирають заплакані очі...

Бідне село розіп’яте, безсиле  –

Голодом, наче нагайками, били...

В чому провина дитини, що плаче,

Бо лиш у сні бачить хліба окрайчик...

В чому вина того бідного люду?

Мор хоч не знали, проте – не забути...

Наче у полудень губляться тіні,

Тануть мільйони в моїй Україні...

Бідний народ, що без хлібної крихти...

_________________________________

Пам’ять яку про той голод зберіг ти?

Свічку запалиш, молитися, може? 

Хлібом лиш тільки ми їм не поможем...

(с)Вікторія Бричкова-АбуКадум

«І знову ми з Нечуєм...»Книжкова виставка

25 листопада 1838 року народився І.Нечуй-Левицький. Творчість Івана Нечуя-Левицького збагатила національну культуру, сприяла дальшому розвиткові літературного процесу в Україні.

«Іван Левицький – се великий артист

зору, колосальне, всеобіймаюче око України»

І. Франко 

 

Презентація книги в 2-му класі

Учні 2-го класу ознайомились з дивовижною книгою «Дванадцять місяців». Вона-цілий світ. Світ, де є місце народним прикметам, за якими жили ще наші бабусі, святам давнім та сучасним,прислів’ям,приказкам,лічилочкам, старовинним іграм-усім дрібничкам,що роблять мову яскравою, а життя цікавим. Не обійшлося і без творчості, діти виготовили цікаві книжки-трансформери  про пори рок. 

 

Захід «Пам’ять -нескінченна книга» в 7-му класі

 Урок присвячений торагедії Голодомора відбувся в 7-му класі. 1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю нашої країни. Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все – і життя людини, і життя країни…

 

 Я зітхну... Запалю обгорілу свічу. 

Помічаю: не замки — твердині, не храми 

— Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.

 Піднялись, озиваються в десятиліттях З далини, 

аж немов з кам'яної гори Надійшли. 

Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»

 І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

Цей день пам'яті – унікальна нагода всім: дітям, батькам, політикам, громадським діячам…, замислитися над цією трагедією, над ґеноцидом українського народу..

Свічка пам'яті – ще один символ до Дня пам'яті жертв Голодомору.

Свічка пам'яті за жертвами Голодомору запалюється в означений час в четверту суботу листопада й супроводжується хвилиною мовчання. Всесвітня акція «Запали свічку пам'яті» єднає всіх людей світу в пам'ять про жертв Голодомору 1932-33 років – ґеноциду українського народу.

Трагічним подіям 1932-1933 років був присвяче урок в 3-му класі. Як гарно ,що наші маленьки діти вміють співчувати та висловлювати слова поваги до наших предків.Плакат повністю зроблений своїми руками надовго залишиться в пам’яті разом із отриманою інформацію.

 

 Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно...

Н.Виноградська

                      

 

Виставка-реквієм «День пам’яті жертв Голодомору»

Пам'ять про Голодомор стала невід’ємною частиною національної пам’яті українського народу. Щороку в четверту суботу листопада українці запалюють свічки як символ пам’яті про вбитих голодом. Саме цієї трагичної даті присвячена виставка-реквієм «День пам‘яті жертв Голодомору».

 На виставці представлено ряд книг, в яких узагальнено сучасний стан наукових досліджень цієї тематики – це свідчення українців, що пройшли крізь пекло Голодомору. Багаточисельні спогади очевидців надруковані також на сторінках періодичних видань. Також в бібліотеці представлений перегляд літератури «Голодомор: причини і наслідки», де учні можуть ознайомитися з літературою, в якій висвітлена жахлива трагедія голодомору в Україні.

КОЛОСКИ

Про колоски я Господа молила,

Бо замість хліба землю їли ми.

Голодна смерть усіх підряд косила,

Вмивалися не потом, а й слізьми.

Ще замість хліба в нас була полова,

І Отруби, й бур’ян, і кропивА,

Лиш снилася нам нива колоскова…

Та й сльози, мов зернята, пролива.

Голодна смерть дивилася у очі -

Я не хотіла нею помирать,

І снилися лиш сни, як поторочі,

Та мріяла зернятка хоч збирать.

Тоді щодня від голоду вмирали,

Не обирала смерть кого забрать…

Знущалися, з домівок рідних гнали.

Й не знали за хвилину що чекать.

Я колоски знайшла далеко в полі,

Як гнали нас усіх через поля.

Їх цілувала й дякувала долі…

Із стогоном здригнулася земля.

Ті колоски… було їх дуже мало,

Й зерняток в них – дитя могло злічить,

Та кожне з них надію додавало.

Що не помру…що буду далі жить.

Ті колоски я до грудей тулила,

Боялась хоч зернятко загубить,

Їх біля серця в хусточці носила,

І сльози я продовжувала лить.

Я колоски тримала, як святиню –

Дорожчими від золота були.

Їх заховала у стареньку скриню,

Щоб нас від смерті врятувать змогли.

Ті колоски даровані Всевишнім,

Голодну смерть мені він не послав.

Посіяла, коли розквітли вишні,

Щоб голоду ніхто більш не зазнав.

Клавдія Дмитрів, 2020