Загадки про книгу

 

Бачить – не бачить, чути – не чує,
Мовчки говорить, дуже мудрує.
Часом захоче – правди навчає,
Часом жартує – всіх звеселяє.
Люба розмова, - дай Боже, діти,

З нею довіку жити – дружити.
Хто ж то такая в світі щаслива,
Мудра, правдива і жартівлива?
Як не вгадали, стану в пригоді:
Річ коротенька – книжка та й годі.

 

Біла білка плиг та плиг

По чорному полі…

Ми без неї не змогли б

Вчитися у школі.

 Дерево – не дерево, а листки має;

    Той буде мудрим, хто їх добре знає.
    Дивишся – чистенька,
    Погладиш – гладенька,
    А читати станеш – спотикаєшся.

 

   Ні думає, ні гадає, а других навчає.

 

  

Не сорочка, а зшита,
    Не кущ, а з листочками,
    Не чоловік, а говорить.
 
 Снігові поля, чорні грачі,
   Хочеш розумним бути – бери та вчи.
 
 Кожний, скільки хоче, бере, а все лишається.
 
Не людина, а є вчителем людини.
 
Уст не маю, а про живих і мертвих красно   розповідаю.
 
 
Школяре, школяре, я твоя подруга.
Кращого ніколи не знайдеш ти друга.
Ти мене пильнуєш – я тебе навчаю,
Я тебе навчаю та ще й забавляю.
 
  * * * * *
Поле біле, неоране,
Засій на нім зерно чорне.
Хто вміє, той посіє,
А хто знає – відгадає.
 
  * * * * *
Хоч не кущ, а листки маю;
Хоч не свита, але міцно зшита,
І зовусь я: …
 
  * * * * *
 
 Без язика, а говорить;
   Без голови, а все розуміє;
   Без ніг, а скрізь буває.
 
 Живе без тіла, говорить без язика.
 
 Язика не має, а науки навчає.
 
Хто мовчки учить?
 
 Сама я нічого не знаю, та всіх розуму навчаю.
 
 Лежить, мовчить, а сто нерозумних навчить.
 
 Біле поле, чорне насіння, хто його сіє, той розуміє.
 
 По білому полю чорним маком сіяно.
 
 Дуже я потрібна всім –
  І дорослим, і малим.
  Всіх я розуму учу,
  А сама завжди мовчу.