Кращі бібліотеки України

 В Україні нараховується

 понад 40 000 бібліотек.

 Маленькі й з величезними зібраннями томів, розміщені у сільських школах чи багатоповерхових будівлях, із солідним віком і такі, що відкрилися нещодавно, – всі вони цінні, бо навіть одним своїм існуванням, лишень синіми табличками на вході постійно нагадують, що ще залишилися місця, де книга є доступною як ніколи.

Бібліотека з найбільшим фондом - Національна бібліотека ім.В.І.Вернадського

Національна бібліотека України і́мені В. І. Вернадського (НБУВ) — головна всеукраїнська книгозбірня, загальнодержавний комплексний бібліотечно-інформаційний, науково-дослідний, науково-методичний та культурно-просвітницький центр, найбільше за обсягом документно-інформаційних ресурсів книгосховище України. Одна з найбільших національних бібліотек світу. Підпорядкована НАН України, входить до її Відділення історії, філософії й права. Як особливо цінний об'єкт культури перебуває під охороною держави.Станом на 2019 рік фонди НБУВ нараховували майже 15,8 млн одиниць.

Найдавніша читальня країни - Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка (https://lnulibrary.lviv.ua/en/about-us-en/ )

Бібліотека була заснована 1608 р. як навчальна книгозбірня школи при єзуїтському колегіумі. Принципи її організації були обумовлені у навчальному статуті “Ratio Studiorum” – головному документі школи, а з 1661 р. – Академії.

Бібліотеку очолював префект, якого обирали з-поміж магістрів (хоча зрідка траплялися випадки обрання студента філософії або теології). Бібліотекарі мали старанно стежити за розвитком навчального процесу та потребами навчальних курсів і допомагати префектові формувати замовлення для книгозбірні: студенти не повинні були відчувати “ні браку потрібних книжок, ні надміру – непотрібних”.

Одним із важливих засобів заохочення студентів до користування бібліотекою, яка на кінець XVII ст. налічувала бл.10000 книг, були “приватні нагороди” чи “переможні відзнаки”, які призначав ректор за рекомендацією викладачів за вивчену напам’ять книжку, або за блискуче володіння літературою під час диспутів.

Cеред читачів цієї бібліотеки були і майбутній гетьман України Богдан Хмельницький, і, можливо, за припущеннями деяких дослідників, майбутній митрополит Київський і Галицький св. Петро (Могила), звідси вирушав у багатолітні мандри 1724 р. Василь Григорович-Барський. Читачами і вихованцями нашої Університетської Бібліотеки були Тома Ельжановський (1590-1656) – філософ, професор Львівської школи, автор трактатів з етики; Міхал Боїм (1612-1659) – відомий медик, місіонер і ботанік, автор першої монографії, присвяченої флорі Китаю; Каспер Нєсєцький (1682-1744) – відомий історик, геральдист, генеалог, упорядник виданого у Львові гербівника, який і сьогодні користується популярністю дослідників; Ян Ковальський (1711-1782) – філософ, професор Університету, автор низки трактатів про перипатетику та один із найактивніших критиків картезіанства

Окрім головної книгозбірні у давньому Львівському Університеті XVII-XVIII ст. існували також “спеціалізовані” бібліотеки, орієнтовані на потреби певних груп викладачів чи студентів, наприклад, бібліотека новіціату, бібліотека професорів риторики, бібліотека професорів філософії і т. п. Окрему книгозбірню мала також аптека колегіуму – Університет на той час не мав права на організацію окремого медичного факультету, тому ця спеціалізована книгозбірня сприяла згуртуванню не тільки єзуїтських, але й інших міських медиків та аптекарів, забезпечувала потреби природознавчих навчальних курсів.

Незважаючи на пограбування шведами 1704 р. і нищівну пожежу 1734 р. академічна бібліотека швидко відродилася і 1784 р. стала основою книгозбірні оновленого Університету.

Від 1807 р. університетська бібліотека користувалася правом отримання обов’язкового примірника видань. З 1822 р. до неї повністю була перенесена університетська нумізматична колекція. На середину ХІХ ст. фонди налічували 51082 книги, 2200 гравюр, 12000 монет, 4700 дипломів.

Вагомими втратами для бібліотеки закарбувалися пожежі революційного 1848 р. – врятовано було лише 13000 томів та частину рукописних та графічних збірок. Кілька років врятована частина бібліотеки зберігалася у Ратуші, а з 1852 р. була перенесена до нового будинку Університету на вул. св. Миколая (нині – вул. Грушевського), 4.

Введений в експлуатацію у 1905 р. новий будинок (сучасний головний корпус на вул. Драгоманова, 5) на той час відповідав усім архітектурним вимогам бібліотечного будівництва: скляний дах над великим читальним залом, спеціальні металеві конструкції у книгосховищі, розрахованому на 500 тис. томів, належні підсобні приміщення.

У 1923-1924 навчальному році фонд бібліотеки складав 310 тис. одиниць зберігання, з них – 216 інкунабул, 1146 рукописів латинською, німецькою, польською, східними мовами, 11178 монет, 507 медалей. З 1924 р. для поповнення збірок бібліотека активно використовує обмін з видавництвами. Географія цього обміну охоплювала видавництва Відня, Будапешта, Бухареста, Гейдельберга, Праги та інші.

Перша публічна бібліотека на території України - Одеська національна наукова бібліотека 

Історія бібліотеки розпочалася 1829 року, коли молоде перспективне місто Одеса відзначало своє 35-річчя. Відкриття бібліотеки стало можливим завдяки ініціативі кола осіб, наближених до генерал-губернатора краю графа М.С.Воронцова, зокрема Олексія Іраклійовича Льовшина – редактора газети «Одесский вестник» (градоначальник Одеси у 1831-1837 рр.). 13(25) вересня 1829 року за поданням графа Воронцова iмператор Микола I видав наказ, який дозволив заснувати в Одесi мiську публiчну бiблiотеку. Це була друга в Росiйськiй iмперiї (пiсля iмператорської у Санкт-Петербурзi) i перша в Українi публiчна бiблiотека.

 Спочатку для новоствореної бібіліотеки були видiленi кiмнати у будинку мiських присутнiх мiсць на Приморському бульварi. Оскiльки в Одесi в кiнцi 1829 року спалахнула епiдемiя чуми, вiдкриття бiблiотеки вiдбулося лише 15(27) квiтня 1830 року. До цього часу зiбрання нараховувало вже 5 тисяч книг. Граф Воронцов принiс у дар бiблiотецi "зiбрання дорогих за рiдкiстю творiв". Це були 600 томiв французьких класикiв у розкiшному виданнi Фiрмена Дiдо. Приклад губернатора наслiдували багатi одесити, i кiлькiсть книг у бiблiотецi почала швидко збiльшуватись. Із зiбрань лiтератури, яку у рiзнi роки було пожертвувано бiблiотецi приватними особами, особливу цiннiсть становили такi колекцiї: графа М.М.Толстого (понад 40 000 видань), Г.Г.Маразлi (10 000 томiв), колекцiя з технiки професора В.І.Тимонова (1 085 примірників), з економiки i юридичних наук – О.О.Борзенка (851 вид.), бiблiотека археолога П.О.Бурачкова (3 176 томiв) та iн. Не можна не згадати iноземних жертводавцiв: так, ще з 50-х рокiв ХIХ ст. у звiтах бiблiотеки фiгурують Смiтсонiанський унiверситет (Вашингтон), унiверситети – Паризький, Празький, Пекiнський, Гарвардський, бiблiотека Британського музею, Паризька нацiональна бiблiотека, Бiблiотека Конгресу США. Оскiльки фонди зростали, доводилося кiлька разiв мiняти примiщення. У 1883 роцi для Бiблiотеки i музею Товариства iсторiї i старожитностей було побудовано, в основному на кошти мiського голови Григорiя Григоровича Маразлi, окрему будiвлю (нині вона належить Археологiчному музею).

 А у 1907 роцi бiблiотека ще раз вiдсвяткувала новосiлля – переїхала у спецiально побудовану для неї споруду, зведену архiтектором Ф.П.Нестурхом (Нештурхом) в 1904–1906 рр., і яка була одним із кращих зразків бiблiотечної архiтектури в країні.

У життi бiблiотеки було багато чудових людей, якi у рiзний час очолювали її. Це iсторик Микола Никифорович Мурзакевич, професор Володимир Олексiйович Яковлєв, лiтератор Михайло Фелiксович Дерiбас та його син, популярний в Одесi письменник-iсторик Олександр Михайлович Дерiбас, автор книги "Старая Одесса", який багато уваги придiляв краєзнавству (вiн же ввiв до вжитку слово "Одесика"). Усi вони обiймали дуже почесну тодi в мiстi посаду, яка скромно називалася "бiблiотекар", директор з 1896 року, професор Новоросiйського унiверситету Михайло Георгiйович Попруженко (автор iсторичного нарису "Одесская городская публичная библиотека. 1830 – 1910") та інші. Необхiдно також вiдзначити важливу роль в iсторiї нашої бiблiотеки iнституту попечительства, що був введенний у 1874 роцi. Попечителями вiд мiської думи були: барон А.Ф.Стуарт, К.К.Сiкард, В.І.Тимонов, О.І.Кирпичников, попечитель бiблiотеки з 1897 по 1917 рік, почесний громадянин Одеси граф Михайло Михайлович Толстой (докладніше) та ін.

 Історiя ОННБ зберегла багато славних iмен бiблiотечних працiвникiв, якi у рiзнi часи вiддали благороднiй i шанованiй людьми працi з книгою багато рокiв свого життя. Колись тут працювали видатний пушкiнiст Михайло Алексєєв, iсторики Богдан Комаров, Саул Боровий, Василь Загоруйко та iнші. Олександрі Тюнєєвiй ми зобов'язанi органiзацiєю одного з перших в СРСР музеїв книги та збереженням бiблiотеки в цiлому у важкi роки вiйни. Інакше, нiж подвигом не можна назвати супроводження пiд час Другої світової вiйни трьома спiвробiтницями бiблiотеки (Г.Б.Юрик, А.С.Деревинською, Е.С.Левiною) рiдкiсних музейних видань до Ташкента, де вони були переданi на зберiгання до Середньоазiатського унiверситету, i повернення їх до Одеси пiсля звiльнення нашого мiста. Пiсля вiйни в ОДНБ iмені М. Горького працювали вiдомi бiблiотекарi, бiблiографи та бiблiотекознавцi: М.В.Рапопорт, С.Я.Вортман, М.М.Пчелiнцева, І.М.Кирилов, Г.А.Каширiн, В.М.Конський, О.М.Вовчок, Л.В.Лялікова, О.М.Кордаш, С.А.Мурадян, А.М.Вдовиченко, Л.М.Смичок, Г.Д.Зленко та iнші, передавали естафету один одному директори А.І.Ольшанський, В.А.Загоруйко, І.Д.Мазуренко, О.Ф. Ботушанська. Званням "Заслужений працiвник культури України" і "Заслужений дiяч мистецтв" удостоєно 10-ть її працівників.

 У різний час читачами Бібліотеки були відомі діячі науки і культури: Д.І.Менделєєв, І.І.Мечников, І.М.Сєченов, Д.К.Заболотний, М.Ф.Гамалія, В.П.Філатов, В.П.Глушко, М.Ф.Комаров, І.Карпенко-Карий, П.І.Ніщинський, О.І.Купрін, І.О.Бунін, К. Чуковський, О.І.Грін та інші.

 Книжкові фонди бібліотеки налічують понад 5 000 000 одиниць (проти 187 тис. в 1917 р.) і охоплюють літературу з усіх галузей знань. Значну цінність становлять історичні та інші краєзнавчі матеріали, зокрема, періодична преса Півдня України. У відділі рідкісних видань та рукописів зберігаються цінні рукописи XII— XV ст., інкунабули, стародруки та ін.

 1964 року за рішенням колегії Міністерства культури УРСР бібліотека стає зональним організаційно-методичним, науково-бібліографічним та інформаційним центром Півдня України. Вона є також координаційним науково-методичним та інформаційним центром в Україні з питань пропаганди природничо-наукових та екологічних знань, а також з питань релігієзнавства.

 1975 року постановою Ради Міністрів УРСР на бібліотеку покладено функції обласного універсального депозитарію Півдня України.

 1998 роцi започатковано спiльно з Одеською обласною Радою миру Галерею портретів почесних благодійників Одещини "Люди щедрих сердець", яка стала мiстком вiд меценатiв минулого до меценатiв наших днiв. Вона знайомить громадян мiста з доброчинною дiяльнiстю сьогоднiшнього дня. 

У 27 підрозділах бiблiотеки нині працює понад 270 спiвробiтникiв.

 У 2000 році Бібліотека ініціювала проведення акції – Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині», яка стала щорічною. Відтоді відбулося 20 подібних виставок-форумів. Вони проводяться за підтримки Міністерства культури України, Книжкової палати України і Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, органів місцевої влади та самоврядування. Виставка є некомерційною і дозволяє популяризувати продукцію вітчизняного книговидавництва, обговорювати у колі фахівців проблеми галузі, з метою їх вирішення апелювати до владних структур і громадськості, а також поповнювати фонди бібліотеки новими виданнями. 

Бібліотека проводить активну роботу з впровадження нових технологій, здійснює переведення книжок та інших документів на електронні носії, розширює види послуг, у тому числі для віддалених користувачів.

З 2002 року на території Бібліотеки діє інформаційно-ресурсний центр «Вікно в Америку», електронний читальний зал та Інтернет-центр, які відкрито за підтримки Посольства США в Україні.

Одеська національна наукова бібліотека підпорядкована Міністерству культури України. У вересні 2009 року указом Президента України бібліотеці надано статус національного закладу.

2014 року Бібліотека відзначила 185-річчя від дня заснування. Цій події був присвячений випуск ряду наукових видань, які розкривають історію діяльності закладу, внесок його працівників у бібліотекознавство і краєзнавство.

У 2015 року згідно діючого законодавства України, зокрема, закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки», на підставі подання Одеської національної Ордена дружби народів наукової бібліотеки ім. М.Горького від 10.09.2015 № 377/01-20 Міністерством культури України був виданий НАКАЗ від 24.09.2015 №762 «Про зміну найменування Одеської національної Ордена Дружби народів наукової бібліотеки ім. М.Горького на Одеську національну наукову бібліотеку (ОННБ).

Сьогодні Одеська національна наукова бібліотека є провідною книгозбірнею країни, культурним та науково-інформаційним центром, який має світове визнання. Щороку понад 250 тисяч користувачів отримують вільний доступ до інформації і знань, залучаються цінностей національної та світової культури, науки та освіти. Понад п’ятимільйонний фонд книгозбірні, який містить близько 200 тисяч рідкісних та цінних видань, стародруків, гравюр, рукописів, є національним культурним надбанням, невід'ємною складовою культурної спадщини українського народу. Як потужний соціокультурний центр загальнодержавного значення бібліотека щорічно реалізує понад 200 культурно-просвітницьких, науково-дослідних, видавничих проектів, спрямованих на підтримку державної гуманітарної політики, популяризацію книги і читання у суспільстві, гідної репрезентації України у світовому інформаційно-культурному просторі. Активне впровадження сучасних інформаційних послуг, цифровізація бібліотечних сервісів, втілення інноваційних проектів, в т.ч. за участю зарубіжних партнерів, зробили Бібліотеку лідером інновацій у бібліотечній галузі України, важливою складовою розвитку національної культури і  духовності, дієвою ланкою процесів державотворення.

 Національна бібліотека України для дітей

Является национальным хранилищем литературы для детей, научно-методическим, справочно-библиографическим, информационным и консультационным центром для сети 1160 специализированных детских библиотек, осуществляющих библиотечно-информационное обслуживание детей и подростков в регионах, и способствует повышению социальной роли специализированных библиотек Украины для детей, обеспечивает сохранение и развитие сети в соответствии с Законом Украины «О библиотеках и библиотечном деле»; является общегосударственным хранилищем произведений печати и других документов универсального характера, полного репертуара национальных произведений печати для детей.

1 января 1967 г. на базе районной библиотеки для детей им. Михаила Коцюбинского Московского района г. Киева была создана Государственная республиканская библиотека для детей (ГРБ для детей) (приказ Министра культуры СССР № 185 от 27.08.1966 г. и постановление Совета Министров Украины № 558 от 22.07.1966 г. «О создании Государственной республиканской библиотеки для детей»).

 За время своего существования НБУ для детей несколько раз меняла название: в 1978 году библиотеке было присвоено имя Ленинского комсомола, с 1993 года — Государственная библиотека Украины для детей, со 2 октября 2003 года — Национальная библиотека Украины для детей (указ Президента Украины № 1142/2003).

 В 1976 году на кооперативных началах с Киевским механическим заводом им. О. К. Антонова началось строительство встроено-пристроенного помещения библиотеки (согласно решению Киевского городского Совета депутатов трудящихся № 1651 от 16 октября 1972 года). Оригинальный проект главного архитектора М. П. Будиловского и архитектора И. А. Цейтлитиной в деталях учел предложения директора библиотеки А. С. Кобзаренко. Оформляли библиотеку известные художники и скульпторы. Произведения из керамики — панно «Первопечатник», комнату сказок, цветы в вестибюле библиотеки — создала скульптор-керамист В. Рапай, металлические кованки и цветной витраж — художник А. Миловзоров.

 Во время строительства использованы лучшие отделочные материалы: из Армении поступили розовые плитки (туф) для отделки стен, из Узбекистана — мрамор. Ереванские мастера изготовили витражи для окон, а прикарпатские мебельщики — читательские столики специальной конструкции, стеллажи и книжные витрины; паркет был получен из Киверцев Волынской области.

 26 декабря 1978 г. ГРБ для детей им. Ленинского комсомола получила новое помещение по адресу: г. Киев, вул. Баумана, 60.

 В 2017 году на государственном уровне в Украине отмечался юбилей — 50 лет со времени основания Национальной библиотеки Украины для детей (1967)