Пам'ять про Голодомор стала невід’ємною частиною національної пам’яті українського народу. Щороку в четверту суботу листопада українці запалюють свічки як символ пам’яті про вбитих голодом. Саме цієї трагичної даті присвячена виставка-реквієм «День пам‘яті жертв Голодомору».
На виставці представлено ряд книг, в яких узагальнено сучасний стан наукових досліджень цієї тематики – це свідчення українців, що пройшли крізь пекло Голодомору. Багаточисельні спогади очевидців надруковані також на сторінках періодичних видань. Також в бібліотеці представлений перегляд літератури «Голодомор: причини і наслідки», де учні можуть ознайомитися з літературою, в якій висвітлена жахлива трагедія голодомору в Україні.
КОЛОСКИ
Про колоски я Господа молила,
Бо замість хліба землю їли ми.
Голодна смерть усіх підряд косила,
Вмивалися не потом, а й слізьми.
Ще замість хліба в нас була полова,
І Отруби, й бур’ян, і кропивА,
Лиш снилася нам нива колоскова…
Та й сльози, мов зернята, пролива.
Голодна смерть дивилася у очі -
Я не хотіла нею помирать,
І снилися лиш сни, як поторочі,
Та мріяла зернятка хоч збирать.
Тоді щодня від голоду вмирали,
Не обирала смерть кого забрать…
Знущалися, з домівок рідних гнали.
Й не знали за хвилину що чекать.
Я колоски знайшла далеко в полі,
Як гнали нас усіх через поля.
Їх цілувала й дякувала долі…
Із стогоном здригнулася земля.
Ті колоски… було їх дуже мало,
Й зерняток в них – дитя могло злічить,
Та кожне з них надію додавало.
Що не помру…що буду далі жить.
Ті колоски я до грудей тулила,
Боялась хоч зернятко загубить,
Їх біля серця в хусточці носила,
І сльози я продовжувала лить.
Я колоски тримала, як святиню –
Дорожчими від золота були.
Їх заховала у стареньку скриню,
Щоб нас від смерті врятувать змогли.
Ті колоски даровані Всевишнім,
Голодну смерть мені він не послав.
Посіяла, коли розквітли вишні,
Щоб голоду ніхто більш не зазнав.
Клавдія Дмитрів, 2020
Немає коментарів:
Дописати коментар